Небо на землi. Вiд Альфи до Омеги. М.М. Нiкiтенко Феномен Спасіння-освячення в Києво-Печерському монастирі (давньоруська доба)

Пропонована читачу книга присвячена історії ментальності будівничих раннього Києво-Печерського монастиря. У ній досліджено сприйняття давніми русичами процесу розбудови знаменитої чернечої обителі і, особливо, її головної святині – Великої Печерської церкви чи Успенського собору. Цей храм був сакральним і архітектурним осердям Києво-Печерського монастиря, його уподібнювали Небу в духовному і космічному планах, а створення цього місця Спасіння – від задуму до освячення було наповнене глибоким сотеріологічним змістом. Дію будівництва Великої Печерської церкви сприймали як Альфу й Омегу – початок і кінець, тобто певну повноту, яку можна порівняти із повнотою всіх речей створеного Богом світу. Також розбудова Успенського собору була створенням сакрального простору – «хори» Христа, Який є Альфою й Омегою Спасіння. Тож у книзі запропоноване нове герменевтичне прочитання інформації «Києво-Печерського патерика» – крізь призму середньовічної ментальності і православної культурної традиції, що прийшла в Русь із Візантії. Окрім Успенського собору Києво-Печерської лаври в цьому ключі розглянуті найбільші святині раннього Києво-Печерського монастиря – «намісна» Богородична ікона і пояс варяга Шимона. Також досліджено ідейний зміст явних і прихованих образних паралелей, майстерно вплетених у текст «Києво-Печерського патерика», завдяки чому відкривається глибокий ідейний зміст дат, уведених до цієї середньовічної пам’ятки.